Ситуація

Ситуація, ї, жін.

1. Сукупність умов і обставин, що створюють певне становище, викликають ті чи інші взаємини людей. Для марксиста не підлягає сумніву, що революція неможлива без революційної ситуації.. (Ленін, 26, 1972, 205); Ситуація страшно неясна, не знаєш, чим все скінчиться (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 283); З дня його тяжкого поранення минуло багато часу.. За цей час докорінно змінилася військова ситуація (Іван Ле, Наливайко, 1957, 377); У п’єсі «Простак» В. Гоголь відтворює життєві події в дусі інтермедій і вертепу, використовуючи анекдотичні ситуації (Радянське літературознавство, 1, 1963, 108);
//  Фрагмент оповіді про якусь подію (у художньому творі); епізод. Письменник уміє ефектно закінчити якийсь розділ чи ситуацію (Мовознавство, VI, 1948, 31).

2. спец. Зображення на карті або плані рельєфу місцевості, розташування чого-небудь. Для історії парку важливим документом є план Білої Церкви, що складений в 1858 році.. На плані детально нанесена вся ситуація міста і деталі планування Олександрії аж до стежок (Парк Олександрія.., 1949, 5).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 208.

Зарецька, О. О. Категорія «ситуація» в технологіях інтелектуальної діяльності / О. О. Зарецька. ­ С.93­-98.

Анализируется роль междисциплинарной категории «ситуация» в технологиях интеллектуальной деятельности. Аргументируется обычность «орудийного» применения этой категории в технологиях научно-исследо-вательской деятельности. Выделено и проанализировано несколько наиболее распространенных типов технологического использования категории «ситуация» в некоторых видах интеллектуальной деятельности.

Ключевые слова: ситуация, психологическая ситуация, ситуационный контекст, осмысление ситуации, индивидуальный опыт, интеллектуальная деятельность, технологии интеллектуальной деятельности.

 The article analyzes the role of the interdisciplinary category of “situation” in intellectual activity technologies. Ordinariness of instrumental application of this category in research scientific activity technologies is argued. The most widespread types of technological use of the category “situation” in some kinds of intellectual activity are singled out and analyzed.

Keywords: situation, psychological situation, situational context, understanding of situation, personal experience, intellectual activity, technologies of intellectual activity.

 Проблема. Метою роботи є з’ясування ролі міждисциплінарної категорії «ситуація» у технологіях інтелектуальної діяльності. Безліч наукових дисциплін оперують цим терміном. Наукова практика в одному синонімічному ряду з «ситуацією» вживає терміни «контекст», «умови», «середовище», тощо. Методологічне значення категорії «ситуація» не обговорюється спеціально – так, наприклад, як категорій «об’єкт» чи «предмет», хоча важливість розгляду об’єкта у ситуаційному оточенні відзначалась дуже авторитетними дослідниками і підтверджується у всіх дослідженнях, присвячених ситуативному аспекту тих чи інших явищ. Ще в 30-ті роки К.Левін закликав описувати людину і умови, що оточують її, у єдиних термінах як складові однієї ситуації. Чітка і послідовна методологічна позиція, що втілювала б цю вимогу, вимагає розглядати у якості об’єкта дослідження комплекс «об’єкт у ситуації» — принаймні, для об’єктів, що еволюціонують, «живуть».

Неможливо не звернути увагу на те, як часто цей термін зустрічається у текстах зовсім різного спрямування – від суто наукових до текстів повсякденного спілкування. Методологічний аналіз контекстів застосування категорії «ситуація» у навчальних, наукових і художніх текстах свідчить про широке коло можливостей, яке надає використання цієї категорії. «Знаряддєве» застосування категорії «ситуація» у технологіях науково-дослідницької чи навчальної діяльності є узвичаєною (хоча не завжди усвідомленою чи вербалізованою) процедурою, до якої звикла кожна людина, котра систематично (наприклад, професійно) практикує інтелектуальну діяльність, читає чи пише серйозні тексти, що є результатом інтелектуальної діяльності. «Знаряддєве застосування» ми розуміємо як одне із знарядь відповідної технології, як правило, тієї чи іншої технології мислення, осмислення, продукування – тобто тієї чи іншої технології інтелектуальної діяльності. Перелічимо деякі (можливо, найбільш поширені) з таких використань.

І. Виявлення і перелік ситуацій, у яких зустрічається, вживається чи використовується досліджуване автором явище – тобто пошук і упорядкування ситуаційного контексту для досліджуваного об’єкту. Це розповсюджений сценарій побудови наукового дослідження у гуманітарних галузях і так само упорядкування і представлення результатів у науковому тексті. Знайдені ситуації автор дослідження може просто перелічувати, особливо якщо їх небагато, або зробити спробу побудувати класифікацію таких можливих ситуацій. Це один з головних аналітичних механізмів при проведенні наукового дослідження: виділяються, аналізуються, типізуються і класифікуються прояви об’єкту дослідження, а слідом за цим аналізуються, типізуються і класифікуються варіанти оточення об’єкту. Наприклад, у головній теоретичній статті одного з номерів наукового видання «Політичний менеджмент» Г.Почепцов будує текст, присвячений теоретичному осмисленню категорії «стратегія», так: після короткого вступу у проблему, автор формулює свої завдання: «Можна виокремити кілька ситуацій, де статус стратегії найбільш важливий, де її неврахування чи нерозробленість призводять до катастрофічних наслідків» [1, с. 4]. Прикладів такого типу безліч майже у кожному науковому тексті, що дозволяє говорити про методологічний і технологічний характер цієї процедури.

Ситуаційні контексти, які шукає автор дослідження, можуть бути реальні (вони відтворюються у експериментальних роботах чи спостерігаються у пошуково-емпіричних), а можуть бути мислимими – так бимовити «віртуальними», що набагато розширює поле теоретичного дослідження. Так, при побудові теорії «розумних» систем одного класу І.М.Крейн розробляє різні типи високоорганізованих систем, у яких може, в принципі, виникнути «розум» — тобто, різні «ситуації» еволюції високоорганізованої системи до рівня «розумної». У тій самій роботі Г.Почепцов на певному етапі аналізу стратегій зауважує: «Будь-який аналіз ситуації, будь-яке планування завжди, усвідомлено це аналітиками чи ні, передбачає наявність такої собі «чорної скриньки»: до неї потрапляють ситуації, які не можна передбачити сьогодні» [1, с.16].

ІІ. Розширення «меж» досліджуваного об’єкту за рахунок найближчого оточення – тобто за рахунок підключення ситуації до аналізу. Часо-просторове розширення досліджуваного фрагменту реальності, синхронія-діахронія для даного об’єкту, аналіз задіяного оточення на різних етапах еволюції об’єкта дослідження, аналіз взаємодії об’єкта з оточенням – в різних технологіях цього типу головною досліджуваною категорією є ситуація навколо об’єкту дослідження.

ІІІ. Ситуація як «депо» можливих варіантів прояву об’єкту дослідження чи опису, варіантів його функціонування, стану, тощо. Тут ситуація визначає, детермінує якісь суттєві характеристики об’єкту, і тому її аналіз є невід’ємною частиною дослідження.

ІV. Ситуація як «джерело» ідей, «підказок», натхнення для думки дослідника. Це теж достатньо розповсюджена технологія: тло, на якому розглядається об’єкт, на якому він існує чи функціонує і з яким так чи інакше пов’язане саме життя об’єкту, під прискіпливим оком дослідника дозволяє побачити багато чого і в самому об’єкті дослідження.

V. Ситуація як вимір самоусвідомлення. Ситуація – деякий життєвий контекст, або умови, у яких перебуває, діє й усвідомлює себе суб’єкт у певний період свого життя. У психогерменевтичній парадигмі «ситуація» розглядається як психологічна ситуація суб’єкта, його суб’єктивно вироблений «текст» осмислення обставин власного життя, усвідомлення себе в певний період свого життя. Психологічна ситуація задає ракурс розгляду суб’єктом конкретних життєвих обставин. Зупинимось на цьому детальніше.

Ситуація – це певним чином організовані зовнішні обставини. Хто і що їх організує? Свідомість суб’єкта через сприйняття і «перетравлення» — осмислення на основі власного досвіду. Саме тому «ситуацією» доцільно вважати «психологічну ситуацію» конкретного суб’єкта, з позиції якого розглядається конкретна мозаїка життєвих обставин.

З точки зору зовнішніх спостерігачів людина живе і діє в деяких обставинах, але психологічно вона живе у тій ситуації, яку сама вбачає, сама побудувала навколо себе. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать, сприймають по-різному — так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен об’єктивно існує і відмічений без винятку всіма дослідниками проблеми ситуації. Перетворення зовнішніх обставин у свою суб’єктивну ситуацію, що передбачає інтерпретацію індивідом актуальної “зовнішньої” ситуації, в дослідженнях з психології соціальної ситуації називають “визначенням ситуації”. Індивідуальні когніції відносно навколишньої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно її описують. Відома теорема У.Томаса полягає в ствердженні того, що якщо людина визначає для себе ситуацію як реальну, то ситуація стає реальною за своїми наслідками, незалежно від того, наскільки вона реальна в дійсності (хоча що в даному випадку є дійсністю? чия точка зору?).

«Визначаючи» ситуацію, людина одночасно «визначає» і себе у цій ситуації. Тим самим особистість фактично сама створює, конструює той соціальний світ, у якому живе. Л.Росс і Р.Нісбетт дотепно зауважують із цього приводу: “одяг і ситуація визначають людину” [2, с. 249].

Різні культури озброюють людину різними засобами суб’єктивної інтерпретації реальності. Контінуумну за своєю природою лавину постійно мінливих зовнішніх обставин особистість при сприйнятті організує й атрибутує у відповідності з усім її вже накопиченим досвідом — усюди, за відомою цитатою, “минуле витріщає свої вічка”. Можна сказати, що суб’єкт дивиться на світ через свою суб’єктивну «експірієнсну» призму. Адже той самий весняний квітучий сад для однієї людини (у певний конкретний період її життя) – це ситуація пробудження молодих надій, для другої – ситуація споживання естетичних цінностей, для третьої – руїни гірких спогадів, а для четвертої — щоденна узвичаєна картинка, на якій більш-менш байдуже зупиняється око по дорозі на роботу. Згадаємо чудовий вислів з воістину герменевтичним смислом: “Моя таємниця – це тільки моя таємниця, навіть якщо її знають усі”.

Що робить ситуацію ситуацією? Обставини життя стають ситуацією для суб’єкта тоді, коли їх сукупність означає не тільки те, що означає буквально, а має значимий для суб’єкта індивідуальний смисл, мету, детермінанту. “Психологічний життєвий простір” суб’єкта (термін К.Левіна) для нього (і тільки!) членується на певні психологічні ситуації, і розуміння того, що цей шматок життя був певною “ситуацією”, що суб’єктивно сприймається як стаціонарно однорідна, і якою саме, приходить іноді вже після того, як ситуація завершилася, “застигла”, — і це за умови, що якийсь зовнішній чинник — тобто новий ситуативний детермінатор — змусив розгорнутися процес осмислення, інтерпретації й наративізації цієї ситуації. От тоді й будується всеохоплююча, переконлива для самого суб’єкта, завершена “концепція” цієї його конкретної, вже “колишньої” життєвої ситуації в його власному суб’єктивному відображенні. Згадаємо анекдот про чорну смугу життя, що потім виявилася (тобто здалася суб’єкту після того, як попередня ситуація завершилася) білою. Що з цього він переповість світові, і що світ зрозуміє з його наративу — можна позначити тільки виразом “Шкода!” (рос. “Увы!»).

Ситуація має обмеження – просторові, часові, психологічні тощо. Умовні «межі» ситуації увесь час коливаються, “дихають”, значимість якихось компонентів ситуації для людини зростає або сходить нанівець. Ситуація – це «тут і зараз» даного суб’єкта, ті «час + простір + задіяне оточення + стан + тип діяльності + актуалізований ситуацією досвід» суб’єкта, які мають певну сукупність відносно усталених параметрів (у сприйнятті їх суб’єктом) у момент сприйняття ” [3]. За Н.В.Чепелєвою, межі ситуації задаються середовищем і людиною і визначаються значимістю для індивіда подій, що відбуваються, а також процесами розуміння та інтерпретації: людина накладає інтерпретаційні структури на потік життя [4].

Ситуація – відсік життя суб’єкта, що характеризується, незалежно від тривалості існування даної ситуації, відносною стабільністю умов у сприйнятті суб’єкта, а також стабільністю актуалізованого стану суб’єкта. Можна описати життя суб’єкта як послідовність ситуацій, що змінюють одна одну. Момент зміни, тобто перебування на межі ситуації, на стику іноді чітко відчувається і яскраво переживається як рубіжна подія. Мабуть, всім знайоме із власного досвіду почуття «рейок, що біжать назад» під час зрушення поїзда життя після зупинки, коли сучасне стрімко на очах стає минулим.

Конфлікт особистого досвіду людини, її настановлень, стереотипних реакцій, з вимогами певної ситуації — типове явище у випадках, коли людина потрапляє у незвичне людське чи природне оточення, при зіткненні її з проблемною ситуацією, при зміні соціальної ролі, в ситуаціях навчання (в широкому смислі), в кризові моменти життя тощо — всюди, де особистість опиняється у новому для себе дискурсі. Позитивне розв’язання цього конфлікту передбачає адекватне осмислення особливостей життєвої ситуації і самої проблеми, а також «підключення» власного досвіду до потреб осмислення ситуації – актуалізацію або навіть рефлектуюче переосмислення свого власного досвіду.

Саму життєву ситуацію, у якій опинився індивід у певний момент часу, можна розглядати як «текст», що має бути сприйнятим, осмисленим та інтерпретованим для успішної дії у ситуації; результат осмислення, у свою чергу, може бути текстуалізованим та наративізованим.

VІ. Психологічну ситуацію можна розглядати як «лінзу» реальності. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать і сприймають по-різному – так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен відзначається всіма дослідниками ситуації. Індивідуальні когніції відносно оточуючої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно про неї свідчать.

VІІ. Сприйняття і осмислення ситуації, у якій перебуває суб’єкт, супроводжується актуалізацією індивідуального досвіду суб’єкта і через це взаємодією з відбитками колишніх вже пережитих ситуацій, підключенням їхнього потенціалу для вирішення актуальних задач. Осмислення ситуації тут виступає як суб’єктивно вироблена, індивідуальна технологія оперування своїм експірієнсним потенціалом.

Висновки. Окреслені вище ракурси розгляду категорії «ситуація» — окремі серйозні проблеми методологічного плану, що вимагають розробки, особливо саме з точки зору «технологічного» потенціалу, закладеного в кожному з них. Уявляється, що вичленування, усвідомлення та інструменталізація кожного виду технології дозволить чіткіше вибудовувати відповідну інтелектуальну діяльність і більш успішно навчати людей, які ще тільки вступають у світ інтелектуальної діяльності.

 ЛІТЕРАТУРА

  1. Почепцов Г. Стратегія як мистецтво і особливий вид аналітики // Політичний менеджмент. Український науковий журнал. — № 2 (5). – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2004. – С. 3-27.
  2. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии / Пер. с англ. В.В.Румынского под ред. Е.Н. Емельянова, В.С.Магуна. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 429 с.
  3. Зарецька О.О. Ситуативні чинники розуміння особистого досвіду (методологічні аспекти) // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. За ред. Н.В.Чепелєвої. – К., 2006. – Т.2, вип.4. – С. 58-70.
  4. Чепелєва Н. Життєва ситуація особистості // Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. К.: Либідь, 1999. — С. 112-135.

Джерело:   Актуальні проблеми психології [Текст] : сборник. Т. 8. Психологічна теорія і технологія навчання. Вип. 6 / Ін­т психології ім. Г.С. Костюка АПН України ; ред. С. Д. Максименко, М. Л. Смульсон. ­ К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. ­ 332 с. ; 21 см. ­ ISBN 978­966­660­498­2 (в м. обкл.) : 27.42 грн.  http://newlearning.org.ua/sites/default/files/praci/zbirnyk-2009/10.htm

О.О. Зарецька

Методологічний аналіз застосування категорії «ситуація» при текстоутворенні

   Проведено методологічний аналіз “знаряддєвого” використання такої універсальної форми контексту, як ситуація. Аналізуються можливості, які надає використання категорії “ситуація” при породженні текстів і наративів. Виділено найбільш поширені типи “технологічного” використання категорії “ситуація”.
Ключові слова: Ситуація, психологічна ситуація, ситуаційний контекст, осмислення ситуації, інтерпретація, індивідуальний досвід, ситуативний підхід, технології текстоутворення.
Проведен методологический анализ “орудийного” использования такой универсальной формы контекста, как ситуация. Анализируются возможности, открывающиеся при использовании категории “ситуация” при порождении текстов и нарративов. Выделены наиболее распространённые типы “технологического” использования категории “ситуация”.
Ключевые слова: Ситуация, психологическая ситуация, ситуационный контекст, осмысление ситуации, интерпретация, индивидуальный опыт, ситуативный подход, технологии текстообразования.
The methodological analysis of the instrumental use of such universal form of context as situation was carried out. The possibilities were analysed, which open up with the use of the category “situation” while generating texts and narratives. The most typical examples of “technological” use of the category “situation” are described.
Key words: Situation, psychological situation, situational context, comprehension of situation, interpretation, personal experience, situational approach, technology of text generation.
Проблема. Методологічна частина будь-якого наукового дослідження передбачає всебічний розгляд основних категорій, задіяних у дослідження. Широковживаною у текстах різних жанрів є міждисциплінарна категорія “ситуація”, яка потроху починає привертати до себе увагу в межах тої чи іншої наукової дисципліни. Проте, на наш погляд, методологічне значення цієї категорії ще не отримало гідної оцінки.
Метою роботи є методологічний аналіз “знаряддєвого” використання такої універсальної форми контексту, як ситуація, а також вивчення можливостей, які надає використання категорії “ситуація” при породженні текстів і наративів. Інакше кажучи, ми спробували провести методологічний аналіз широко розповсюдженого, хоч і не завжди усвідомленого і артикульованого авторами застосування ситуативного підходу при породженні текстів, в тому числі і текстів наративів.
Обґрунтування висунутих тез у тексті частково базується на деяких раніше зроблених і сформульованих нами висновках по проблемі ситуативних чинників розуміння та інтерпретації особистого досвіду у психогерменевтичному ракурсі [1], [2], [3], [4], без цитування яких нам здається неможливим вибудувати стрімку логіку доказів.
Безліч наукових дисциплін оперують терміном “ситуація”. Наукова практика в одному синонімічному ряду з “ситуацією” вживає терміни “контекст”, “умови”, “середовище”, тощо. Методологічне значення категорії “ситуація”, на наш погляд, важко переоцінити. Важливість розгляду об’єкта у ситуаційному оточенні відзначалась дуже авторитетними дослідниками і підтверджується у всіх дослідженнях, присвячених ситуативному аспекту тих чи інших явищ. Ще в 30-ті роки К. Левін закликав описувати людину і умови, що оточують її, у єдиних термінах як складові однієї ситуації. Чітка і послідовна методологічна позиція, що втілювала б цю вимогу, вимагає розглядати у якості об’єкта дослідження комплекс “об’єкт у ситуації” — принаймні, для об’єктів, що еволюціонують, “живуть”.
Неможливо не звернути увагу на те, як часто термін “ситуація” зустрічається у текстах зовсім різного спрямування — від суто наукових до текстів повсякденного спілкування. Методологічний аналіз контекстів застосування категорії “ситуація” у навчальних, наукових і художніх текстах свідчить про широке коло можливостей, які надає використання цієї категорії. “Знаряддєве” застосування категорії “ситуація” у технологіях науково-дослідницької чи навчальної діяльності є узвичаєною (хоча не завжди усвідомленою чи вербалізованою автором тексту) процедурою, до якої звикла кожна людина, котра систематично (наприклад, професійно) практикує інтелектуальну діяльність, зокрема, читає чи пише серйозні тексти, що є результатом інтелектуальної діяльності. “Знаряддєве застосування” ми розуміємо як одне із знарядь відповідної технології, як правило, тієї чи іншої технології мислення, осмислення, продукування — тобто тієї чи іншої смисло- і тексто-утворюючої інтелектуальної діяльності суб’єкта-дослідника чи суб’єкта-текстоутворювача. Проаналізуємо деякі найбільш поширені з таких використань.
І. Розповсюджений сценарій побудови наукового дослідження у гуманітарних галузях і так само упорядкування і представлення результатів у науковому тексті — це виявлення і перелік ситуацій, у яких досліджуване автором явище зустрічається, вживається чи використовується, тобто пошук і упорядкування ситуаційного контексту для досліджуваного об’єкту. Знайдені ситуації автор дослідження може просто перелічувати, особливо якщо їх небагато, або зробити спробу побудувати класифікацію таких можливих ситуацій. Це один з головних аналітичних механізмів при проведенні наукового дослідження: виділяються, аналізуються, типізуються і класифікуються прояви об’єкту дослідження, а слідом за цим аналізуються, типізуються і класифікуються варіанти оточення об’єкту. Наприклад, у головній теоретичній статті одного з номерів наукового видання “Політичний менеджмент” Г.Почепцов будує текст, присвячений теоретичному осмисленню категорії “стратегія”. Після короткого вступу у проблему автор так формулює свої завдання: “Можна виокремити кілька ситуацій, де статус стратегії найбільш важливий, де її неврахування чи нерозробленість призводять до катастрофічних наслідків” [6]. І далі перелічуються і аналізуються ті ситуації, у яких досліджувана категорія “стратегія” визначає саму ситуацію. Прикладів такого типу безліч майже у кожному науковому тексті, що дозволяє говорити про методологічний і технологічний характер цієї процедури.
Ситуаційні контексти, які шукають автори досліджень, можуть бути реальні (вони відтворюються у експериментальних роботах чи спостерігаються у пошуково-емпіричних), а можуть бути мислимими — так би мовити “віртуальними”, що набагато розширює поле теоретичного пошуку. Так, при побудові теорії “розумних” систем одного класу І.М.Крейн розробляє різні типи високоорганізованих систем, у яких може, в принципі, виникнути “розум” — тобто, різні “ситуації” (в широкому смислі) еволюції високоорганізованої системи до рівня “розумної” [5], хоча нам відомий лише один варіант такої системи і такої ситуації — людство. У тій самій вищезазначеній роботі Г.Г.Почепцов на певному етапі аналізу стратегій зауважує: “Будь-який аналіз ситуації, будь-яке планування завжди, усвідомлено це аналітиками чи ні, передбачає наявність такої собі “чорної скриньки”: до неї потрапляють ситуації, які не можна передбачити сьогодні” [6, с 16].
II. Використання категорії “ситуація” може забезпечувати розширення “меж” досліджуваного об’єкту за рахунок найближчого оточення — тобто за рахунок підключення ситуації до аналізу. Часо-просторове розширення досліджуваного фрагменту реальності, сінхронія-діахронія для даного об’єкту, аналіз задіяного оточення на різних етапах еволюції об’єкта дослідження, аналіз взаємодії об’єкта з оточенням — в різних технологіях цього типу головною досліджуваною категорією є найближча ситуація навколо об’єкту дослідження, яка в результаті стає частиною самого об’єкту.
III. Ситуація може грати роль “депо” можливих варіантів прояву об’єкту дослідження чи опису, варіантів його функціонування, стану, тощо. Тут ситуація визначає, детермінує якісь суттєві характеристики об’єкту, і тому її аналіз є невід’ємною частиною дослідження. На відміну від попереднього випадку, тут ситуація не залучається у об’єкт, не стає його частиною, а виступає у ролі детермінуючого контексту. В той же час на відміну від першого випадку ( який ми позначили І) зв’язок між ситуаційним контекстом і об’єктом тут набагато щільніший: має місце детермінація ситуацією самої природи об’єкту.
IV. Ситуація може виступати “джерелом” ідей, “підказок”, натхнення для розуміння об’єкту осмислення, свого роду “інтерпретаційною рамкою” (за термінологією Н.В.Чепелєвої [9]) при осмисленні об’єкта. Це теж достатньо розповсюджена технологія: тло, на якому розглядається об’єкт, на якому він існує чи функціонує і з яким так чи інакше пов’язане саме життя об’єкту, під прискіпливим оком дослідника дозволяє побачити багато чого і в самому об’єкті дослідження. Тут методологічна роль ситуації полягає у використанні її як знаряддя розуміння.
V. Дуже важливо розуміти, що ситуація може грати роль конкретного виміру самоусвідомлення суб’єкта. Ситуація — деякий життєвий контекст, або умови, у яких перебуває, діє й усвідомлює себе суб’єкт у певний період свого життя. У психогерме-невтичній парадигмі “ситуація” розглядається як психологічна ситуація суб’єкта, його суб’єктивно вироблений “текст” осмислення обставин власного життя, усвідомлення себе в певний період свого життя. Психологічна ситуація задає ракурс розгляду суб’єктом конкретних життєвих обставин. Зупинимось на цьому детальніше.
Ситуація — це певним чином організовані зовнішні обставини. Хто і що їх організує? Свідомість суб’єкта через сприйняття і “перетравлення” — осмислення на основі власного досвіду. Саме тому “ситуацією” у психології прийнято вважати “психологічну ситуацію” конкретного суб’єкта, з позиції якого розглядається конкретна мозаїка життєвих обставин.
З точки зору зовнішніх спостерігачів людина живе і діє в деяких обставинах, але психологічно вона живе у тій ситуації, яку сама вбачає, сама побудувала навколо себе. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать, сприймають по-різному -так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен об’єктивно існує і відмічений багатьма дослідниками проблеми ситуації. Перетворення зовнішніх обставин у свою суб’єктивну ситуацію, що передбачає інтерпретацію індивідом актуальної “зовнішньої” ситуації, в дослідженнях з психології соціальної ситуації називають “визначенням ситуації”. Індивідуальні когніції відносно навколишньої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно її описують. Відома теорема У.Томаса полягає в ствердженні того, що якщо людина визначає для себе ситуацію як реальну, то ситуація стає реальною за своїми наслідками, незалежно від того, наскільки вона реальна в дійсності (Хоча що в даному випадку є дійсністю? Чия точка зору?).
“Визначаючи” ситуацію, людина одночасно “визначає” і себе у цій ситуації. Тим самим особистість фактично сама створює, конструює той соціальний світ, у якому живе. Л. Росе і Р. Нісбетт дотепно зауважують із цього приводу: одяг і ситуація визначають людину [7, с 249].
Різні культури озброюють людину різними засобами суб’єктивної інтерпретації реальності. Контінуумну за своєю природою лавину постійно мінливих зовнішніх обставин особистість при сприйнятті організує й атрибутує у відповідності з усім її вже накопиченим досвідом — усюди, за відомою цитатою, “минуле витріщає свої вічка”. Можна сказати, що суб’єкт дивиться на світ через свою суб’єктивну “експірієсну” призму. Адже той самий весняний квітучий сад для однієї людини (у певний конкретний період її життя) — це ситуація пробудження молодих надій, для другої -ситуація споживання естетичних цінностей, для третьої — руїни гірких спогадів, а для четвертої — щоденна узвичаєна картинка, на якій більш-менш байдуже зупиняється око по дорозі на роботу. Згадаємо чудовий вислів з воістину герменевтичним смислом: “Моя таємниця — це тільки моя таємниця, навіть якщо її знають усі”.
Що робить ситуацію ситуацією? Обставини життя стають ситуацією для суб’єкта тоді, коли їх сукупність означає не тільки те, що означає буквально, а має значимий для суб’єкта індивідуальний смисл, мету, детермінанту. “Психологічний життєвий простір” суб’єкта (термін К. Левіна) для нього (і тільки!) членується на певні психологічні ситуації, і розуміння того, що цей шматок життя був певною “ситуацією”, що суб’єктивно сприймається як стаціонарно однорідна, і якою саме, приходить іноді вже після того, як ситуація завершилася, “застигла”, — і це за умови, що якийсь зовнішній чинник — тобто новий ситуативний детермінатор — змусив розгорнутися процес осмислення, інтерпретації й наративізації цієї ситуації. От тоді й будується всеохоплююча, переконлива для самого суб’єкта, завершена “концепція” цієї його конкретної, вже “колишньої” життєвої ситуації в його власному суб’єктивному відображенні. Згадаємо анекдот про чорну смугу життя, що потім виявилася (тобто здалася суб’єкту після того, як попередня ситуація завершилася) білою. Що з цього він переповість світові, і що світ зрозуміє з його наративу — можна позначити тільки виразом “На жаль!” (рос. “Увы!”)
Ситуація має обмеження — просторові, часові, психологічні тощо. Умовні “межі” ситуації увесь час коливаються, “дихають”, значимість якихось компонентів ситуації для людини зростає або сходить нанівець. Ситуація — це “тут і зараз” даного суб’єкта, ті “час + простір + задіяне оточення + стан + тип діяльності + актуалізований ситуацією досвід” суб’єкта, які мають певну сукупність відносно усталених параметрів (у сприйнятті їх суб’єктом) у момент сприйняття [3]. За Н.В.Чепелєвою, межі ситуації задаються середовищем і людиною і визначаються значимістю для індивіда подій, що відбуваються, а також процесами розуміння та інтерпретації: людина накладає інтерпретаційні структури на потік життя [8].
Ситуація — відсік життя суб’єкта, що характеризується, незалежно від тривалості існування даної ситуації, відносною стабільністю умов у сприйнятті суб’єкта, а також стабільністю актуалізованого стану суб’єкта. Можна описати життя суб’єкта як послідовність ситуацій, що змінюють одна одну. Момент зміни, тобто перебування на межі ситуації, на стику іноді чітко відчувається і яскраво переживається як рубіжна подія. Мабуть, всім знайоме із власного досвіду почуття “рейок, що біжать назад” під час зрушення поїзда життя після зупинки, коли сучасне стрімко на очах стає минулим.
Конфлікт особистого досвіду людини, її настановлень, стереотипних реакцій, з вимогами певної ситуації — типове явище у випадках, коли людина потрапляє у незвичне людське чи природне оточення, при зіткненні її з проблемною ситуацією, при зміні соціальної ролі, в ситуаціях навчання (в широкому смислі), в кризові моменти життя тощо — всюди, де особистість опиняється у новому для себе дискурсі. Позитивне розв’язання цього конфлікту передбачає адекватне осмислення особливостей життєвої ситуації і самої проблеми, а також “підключення” власного досвіду до потреб осмислення ситуації — актуалізацію або навіть рефлексивне переосмислення свого власного досвіду.
Саму життєву ситуацію, у якій опинився індивід у певний момент часу, можна розглядати як “текст”, що має бути сприйнятим, осмисленим та інтерпретованим для успішної дії у ситуації; результат осмислення, у свою чергу, може бути текстуалізованим та наративізованим.
Суттєво, що при породженні наративу такого типу термін “ситуація” може майже і не вживатися, але сам текст наративу будується як послідовний, вкрай деталізований суб’єктивний опис ситуації — ніби зовнішньої, але, насправді, своєї психологічної -за підсвідомого мотиву: ця ситуація визначає мій стан, мою поведінку, це щось дуже важливе для мого життя у даний період часу.
VI. Психологічну ситуацію можна розглядати як су б’ єктивну “лінзу”- реальності. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать і сприймають по-різному — так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен відзначається всіма дослідниками ситуації. Індивідуальні когніції відносно оточуючої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно про неї свідчать.
Порівняно з тезою у попередньому пункті, де ситуація виступає ракурсом, самою формою існування самоусвідомлення (“Я як науковий співробітник”, “Я як мати і бабуся”, “Я як автор даного тексту” — певна закінчена когнітивна картинка “себе” у цій ролі-ситуації), коли ми говоримо про “лінзу” реальності, ми наголошуємо на моменті су б’єктивного бачення ситуації, що робить результат цього бачення різним у різних індивідуумів.
VII. Актуалізація індивідуального досвіду суб’єкта під час сприйняття і осмислення ситуації з методологічної точки зору є наслідком використання індивідуальної технології оперування своїм експірієсним потенціалом.
Сприйняття і осмислення ситуації, у якій перебуває суб’єкт, супроводжується актуалізацією індивідуального досвіду суб’єкта і через це взаємодією з відбитками колишніх вже пережитих ситуацій, підключенням їхнього потенціалу для вирішення актуальних задач. Осмислення ситуації тут виступає як суб’єктивно вироблена, індивідуальна технологія оперування своїм експірієсним потенціалом.
VIII. Рефлексія має в основі бачення себе у ситуації. Обсяг цієї ситуації визначає обсяг рефлексійної “капсули” — тих особистих обставин, які задіяні, “втягнуті” у рефлективне переосмислення.
IX. Власне інтерпретація ситуації індивідом є особливою діяльністю суб’єкта, яка ще в достатній мірі не досліджена. Наслідки цієї діяльності можуть бути явлені світу у вигляді наративу чи тексту іншого типу, але можуть бути глибоко поховані у особистому досвіді суб’єкта. Особливо це торкається ситуацій у багатошаровій віртуальній дійсності, що оточує людину.
Висновки. Окреслені вище ракурси розгляду категорії “ситуація” в “знаряддєвому” аспекті — окремі серйозні проблеми методологічного плану, що вимагають розробки, особливо саме з точки зору “технологічного” потенціалу, закладеного в кожному з них. Уявляється, що вичленування, усвідомлення та інструмента-лізація кожного виду технології дозволить глибше зрозуміти “інструментарій”, яким оперує людина при осмисленні своїх життєвих обставин, що передує породженню текстів і наративів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зарецкая О.А. Ситуативные факторы понимания и интерпретации личного опыта / / Проблемы психологической герменевтики. Под ред. Н.В.Чепелевой — К.: Издательство Национального педагогического университета им. Н.П.Драго-манова, 2009. — С. 329-354.
2. Зарецкая О.А. Ситуативные факторы понимания и интерпретации личного опыта (к постановке проблемы) // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика.За ред. Н.В.Чепелєвої. — К.: Міленіум, 2005. — Т. 2, вип.З. -С. 90-105.
3. Зарецька О.О. Ситуативні чинники розуміння особистого досвіду (методологічні аспекти) // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. За ред. Н.В.Чепелєвої. — К., 2006. — Т.2, вий.4. — С 58-70.
4. Зарецька О.О. Ситуативні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду //Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду. За ред. Чепелєвої Н.В. — К.: Педагогічна думка, 2008. — С. 92-136.
5. Крейн И.М. “Разумные” системы в стационарных случайных средах различных типов. — Киев: ИК АН УССР, 1981. — 23 с. / АН УССР. Ин-т кибернетики; Препринт-81-14/.
6. Почепцов Г. Стратегія як мистецтво і особливий вид аналітики // Політичний менеджмент. Український науковий журнал. — № 2 (5). — Інститут політичних і етнонаціональ-них досліджень НАН України, 2004. — С. 3-27.
7. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии / Пер. с англ. В.В.Румынского под ред. Е.Н. Емельянова, В.С.Магуна. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 429 с.
8. Чепелєва Н. Життєва ситуація особистості // Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — С 112-135.
9. Чепелєва Н.В. Теоретичні засади наративної психології // Наративні психотехнології. — За заг. ред. Чепелєвої Н.В. -К.: Главник, 2007. — С. 3-37. (Серія “Психол. інструментарій”).

Джерело: http://lib.iitta.gov.ua/1799/1/st10.pdf    http://vuzlib.com/content/view/1024/

УДК 159.922.27
Дітюк Павло Павлович, старший науковий співробітник лабораторії нових інформаційних технологій навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України

ПОНЯТІЙНЕ ПОЛЕ СИТУАЦІЙ ПРОБЛЕМНОСТІ

Анотація
У статті розглянуто зміст поняття «ситуація». Ситуацію визначено, насамперед, як ситуацію дії. В свою чергу, дія – це завжди чиясь дія, яку на щось звернено відповідно до мети. Тому розгляд ситуації доцільно починати з визначення, що саме діє та на що цю дію направлено. Виділено такі елементи аналізу, як межі ситуації, склад дійових осіб, їхні дії та обґрунтування цих дій.

Ключові слова: ситуація, контекст, дії, обґрунтування дій.
Дитюк Павел Павлович, старший научный сотрудник лаборатории новых информационных технологий обучения Института психологии имени Г.С. Костюка НАПН Украины

ПОНЯТИЙНОЕ ПОЛЕ СИТУАЦИЙ ПРОБЛЕМНОСТИ

Аннотация
В статье рассматривается содержание понятия «ситуация». Ситуация определяется как ситуация действия. В свою очередь, действие – это всегда чье-то действие, которое на что-то направлено с определенной целью. Поэтому рассмотрение ситуации целесообразно начинать с определения того, что действует и на что это действие направлено. Выделяются такие элементы анализа, как границы ситуации, состав участников, их действия и основания этих действий.

Ключевые слова: ситуация, контекст, действия, основание действий.

Dityuk P.P.

THE CONCEPTUAL FIELD OF PROBLEMATIC SITUATIONS

Summary
The article discusses the concept of «situation.» The situation is defined as a situation of action. In turn, the action — it’s always someone else’s action, which is aimed at something with a purpose. Therefore, considering the situation it is advisable to start with a definition of what works and what this action is directed. The identified elements of the analysis, as the boundaries of the situation, the participants, their actions and the reasons these actions.

Key words: the situation, context, actions, base operations.

Понятие ситуации, которым пользуются представители этики, социологии, политологии, юриспруденции, психологии и ряда других, по преимуществу, социогуманитарных дисциплин, на сегодняшний день является скорее интуитивно понимаемым, чем категориально определенным. В самом общем виде ситуация понимается как некоторая совокупность или система всех обстоятельств, в которые включен интересующий исследователя объект. При этом в качестве синонимического ряда используются такие термины, как среда (как нечто, противопоставленное организму при рассмотрении системы отношений организм-среда), контекст (при противопоставлении текст-контекст), гештальт (фигура-фон). Иногда говорят об условиях, рамках или, что то же самое, фреймах.

В целом скорее можно найти определения некоторых частных случаев ситуации (вроде социальной ситуации развития как совокупности всех общественных отношений и т.д., или экстремальной ситуации, как такой, которая… и т.д.), чем ситуации как таковой. Все это неоднократно отмечалось разными исследователями [1].

Однако, совершенно очевидно, что учесть абсолютно все обстоятельства теоретически невозможно, а практически бессмысленно, ибо, в противном случае, пришлось бы иметь дело с той самой гегелевской «дурной бесконечностью». Поэтому даже в самом общем виде понятно, что могут быть учтены не все обстоятельства, а только так называемые важные, они же существенные или значимые. Но тогда возникает необходимость различения важных и не важных, существенных и несущественных, значимых и незначимых обстоятельств. Точно так же понятно, что, во-первых, это различение может быть осуществлено не вообще абстрактно, а кем-то конкретно. А, во-вторых, у того, кто будет эти различения проводить, должны быть для этого некие основания.

Поэтому нам хотелось бы уточнить содержание понятия ситуации, поскольку более полное и точное понимание дает возможность осуществлять более продуктивный анализ ситуаций и вырабатывать представления об их существовании и развитии.

Попытка ограничения ситуации
На первый взгляд, начать стоило бы с определения границ ситуации как таковой. Важно отметить, что являясь контекстом к активности, деятельности, поведению или переживаниям объекта, субъекта, индивида или личности (термины зависят от парадигмы исследователя), сама по себе ситуация также имеет собственный контекст, или, возможно, уместнее говорить о контекстах. Н. Гартман считал, что человек движется по жизни, переходя из ситуации в ситуацию [2]. Интересно, что исходя из такой точки зрения, можно было бы предположить, что ситуация – это и есть единица анализа онтогенеза. Фактически, такое заключение и было сделано впоследствии в работах Л.С. Выготского и Д.Б. Эльконина [3, 4]. Стоит дополнить это предположение тем, что человек одновременно является участником многих ситуаций, которые разворачиваются с различной направленностью, интенсивностью и эмоциональной окрашенностью.

При этом каждая ситуация, в пределе, должна отделяться той или иной границей от другой, а точнее, других ситуаций, иначе понятие ситуации вообще не будет иметь смысла. Одной из попыток определения таких границ стало понятие хронотопа. Хронотоп (от древне-греческого χρόνος, «время» и τόπος, «место»), или закономерная связь пространственно-временных координат – термин, введённый в контексте физиологических исследований А.А. Ухтомским [5], а затем распространенный М.М. Бахтиным на гуманитарную сферу [6]. Наверное, даже более известным является приписываемое К.С. Станиславскому положение о ситуации как некоем единстве места, времени и действия. Последнее дополняет представление о хронотопе деятельностной характеристикой, и делает любую ситуацию, в первую очередь, ситуацией деятельности. Если принять эту точку зрения, то определение границ ситуации носит деятельностный характер, и осуществляется субъектом деятельности, а следовательно – субъективно, и определяется интересами и возможностями субъекта.

Изначально мы намеревались определить границы ситуации, а затем исследовать ее наполнение. Однако, теперь очевидно, что необходимо двигаться в обратной логике – от определения субъекта ситуации и ее содержания к установлению границ.

Субъект ситуации

Субъект ситуации – по определению, это тот, кто ее замыслил, создал, развернул, свернул и закрыл. В ходе развития ситуации, ее субъект может смениться. Вполне возможно, что замысел порождает один субъект, создает другой, разворачивает третий, сворачивает четвертый. Затем появляется, например, первый и закрывает ситуацию.

Более того, ситуация может (и, зачастую, является) полисубъектной. При этом для каждого субъекта она будет собственной, личной и уникальной [7].

В самом общем виде можно рассмотреть следующие возможности возникновения ситуации.

  1. Ситуация сложилась естественно, то есть не имеет субъекта в обычном понимании. Примером такой ситуации может быть, например, возникновение угрозы столкновения с Землей крупного метеорита, что ставит под угрозу дальнейшее существование некоторой части населения. Обратим внимание, что это событие становится ситуацией только в том случае, если сам факт подобной угрозы кем-то отмечен, осознан и оценен как требующий некоторых действий. Поэтому любая ситуация есть ситуация не природы, а деятельности.
  2. Ситуация не является естественной, но воспринимается как таковая. Примером может служить сдача вступительных экзаменов в ВУЗ. Эта процедура не существует вечно и неизменно, да и вообще существует не в природе, а в пространстве культуры. И все же она существует достаточно долго для того, чтобы «оестествиться» и восприниматься как своего рода природное явление [там же].
  3. Ситуация явно и очевидно кем-то создана.

Точно таким же образом можно рассматривать и другие фазы ситуации.

Но здесь возникает вопрос: одна ли та же это ситуация, если в ней происходят такие изменения, или это все-таки разные ситуации? Как это различать?

Содержание ситуации

Основой содержания ситуации, по сути, является проблема. Ниже мы уделим некоторое внимание анализу самого этого понятия, а пока отметим, что проблема – это то, что выделяет ситуацию из более широкого контекста, и, по сути, ее формирует. При решении или снятии проблемы ситуация перестает существовать. Таким образом, постановка и разрешение, снятие, либо переопределение проблемы определяют границы ситуации. Угроза падения метеорита становится проблемой не в момент ее физического возникновения (интересно, когда она возникла – миллион лет назад при формировании метеорного потока вследствие космического катаклизма?), а в момент ее осознания. Осознания кем? Ответ здесь понятен – тем, кто это осознал как проблему. В.А. Лефевр, наверное, мог бы сказать, что проблема – результат действия оператора осознания [8]. Соответственно, никакая проблема не носит объективного характера в строгом смысле этого слова. Проблема, как и ситуация, существует как результат оценки ситуации, и является результатом оценочного соотнесение того, что есть, с тем, что должно быть. Об этом ниже.

Ситуация не закрывается, пока не изменяется ее содержание – проблема. При смене проблемы стоит говорить о смене ситуации.

Участники ситуации
Любая проблема должна кого-то касаться, иначе это – не проблема, а казус либо просто некая бессобытийность. Соответственно, любая ситуация, которая в основании своего содержания имеет проблему, непременно является чьей-то ситуацией или не является ситуацией вообще. Поэтому, кроме проблемы, ситуация непременно должна иметь участников.

Как мы уже указывали выше, любая ситуация есть ситуация деятельности. И хотя деятельность в целом бессубъектна, в любой ситуации есть субъект именно этой ситуации деятельности. Субъект, имея определенную цель, осуществляет определенные действия в отношении объекта. Если участник ситуации только один, то он занимает обе эти позиции – как субъекта, так и объекта, но этот случай требует отдельного анализа.

Независимо от занимаемой позиции, любой участник ситуации воспринимает ее как личную и делает это уникальным образом. Это, в частности, проявляется в том, что проблема, состав участников ситуации и ее границы для всех участником не обязательно будут совпадать, а для постороннего наблюдателя может открываться некий иной смысл, невидимый для участников смысл и иное видение состава.

В ходе развития ситуации состав и роли участников могут меняться, а целостность ситуации будет определяться и переопределяться каждым из них исходя из проблемы, как она ему представляется. Еще раз отметим, что для каждого из участников ситуация является своей, личной и поэтому уникальной.

Действия участников ситуации
Участники ситуации являются участниками постольку, поскольку они в ней задействованы, то есть – совершают действия. Иногда их называют действующими лицами, или акторами. Поскольку смысл деятельности всегда не очевиден, действия участников могут, при определенных обстоятельствах, выглядеть как бездействие. С точки зрения теории деятельности, в строгом смысле слова не любая активность является деятельностью и, соответственно, не любое ее проявление, но только соотнесенное с общей целью является действием. Однако сейчас такое различение для нас не будет являться значимым.

Основания действий участников ситуации

А. Адлеру приписывают такое высказывание, что если к вам ползет ядовитая змея, или вам только кажется, что она ядовитая, ваша реакция будет одинаковой. Иными словами, реакция основывается не на реальности, а на том, какой эта реальность представляется, то есть на ее оценке. Конечно, не учитывать влияние самой реальности также невозможно – змея реально ползет. Однако именно оценка будет иметь конечное значение.

Любая оценка предполагает соотнесение объекта оценивания с чем-то, что выступает как основание для оценивания. Для описания таких оснований исследователи используют такие объяснительные конструкты, как традиции, ритуалы, знания, эталоны, нормы, опыт, установки, ценности, потребности, интересы, цели, проекты, замыслы, стратегии, мотивы, планы действия. Они во многом пересекаются, нам же сейчас достаточно обратить внимание на следующие их группы.

Во-первых, это индивидуальный опыт во всем своем богатстве. Этот опыт всегда обращен к индивидуальному прошлому. По умолчанию, опыт предполагает, что ситуации останутся неизменными либо их изменения будут пренебрежительно малыми, поэтому опыт фиксируется как система норм действий в определенных ситуациях.

Во-вторых, это надиндивидуальный опыт. Такой опыт существует в пространстве социума и культуры как система социокультурных норм и присваивается индивидом в процессе социализации. Он задает систему социально одобряемых, желаемых или допускаемых действий в культурно-типичных ситуациях [9].

В-третьих, кроме норм, которые отсылают деятеля в прошлое, основаниями действий могут стать проектные образования, которые нормируют будущее. Особенность проектов состоит в том, что, с одной стороны, они противостоят сложившимся нормам, поскольку выходят за них; с другой – сами разрабатываются на основании культурных норм проектирования.

Таким образом, любые действия участников ситуации основываются на соотнесения ими своего восприятия ситуации с представлениями о ее норме как о том, какой она должна быть. Если они совпадают, в пределах допустимых отклонений, ситуации как такой не существует. Если они не совпадают, это фиксируется как проблема, то есть – возникает ситуация.

Отметим, что зачастую проблема изначально дается не в понимании, а в виде переживания, страдания, волнения – то есть, могут быть описаны, скорее, в терминах аффектов.

Проблема и ее источники

Итак, в самом общем виде можно сказать, что существует ограниченное количество способов возникновения проблем.

  1. Правильная оценка реальности как содержащей проблему для оценивающего. Комментарии здесь кажутся излишними.
  2. Ошибочное определение реальности как ситуации, содержащей проблему. Это возможно, как минимум, по нескольким причинам.

Во-первых, возможна ошибка восприятия. Всякое восприятие является, в определенной степени, иллюзорным, но иллюзия может восприниматься как реальность. Исключение составляет введенный Лейбницем некий абсолют – апперцепция, или абсолютно точное восприятие, но это – теоретический конструкт [9].

Во-вторых, проблема может быть поставлена на основаниях норм, которые имеют свойство устаревать, в то время как меняются сами представления о нормах.

В-третьих, может быть выполнена с ошибкой сама процедура соотнесения обстановки и норм, когда отклонения могут быть признаны недопустимыми, фактически не являясь таковыми.

  1. Ошибочная постановка проблемы. Здесь также возможно несколько вариантов.

Во-первых, это неправильное или неполное определение состава участников ситуации.

Во-вторых, это неправильное или неполное определение состава их действий. Эта ошибка часто порождается предыдущей: не видя кого-то из участников, невозможно видеть его действия.

В-третьих, это неверное или неполное представление об основаниях действий участников ситуации.

В дополнение к этому стоит, по-видимому, придать отдельный акцент такой группе проблем, как ошибочное понимание субъектом собственной вовлеченности в ситуацию, собственных в ней действий и их оснований.

Выводы

Таким образом, мы считаем наиболее важными представления о нижеследующем.

Ситуация всегда несет в себе проблему, и ее границы определяются этой проблемой. Для рассмотрения ситуации, кроме проблемы как ее содержания, целесообразно рассмотреть состав участников, особо включая ее субъекта, их действия и основания этих действий.

При этом для каждого участника ситуации проблема и, как следствие, границы ситуации, участники и т.д. даны субъективно, и, поэтому, уникально.

Проблема возникает как оценочное суждение при соотнесении ситуации, как она воспринимается субъектом, с теми основаниями оценки, из которых он исходит. Проблема может возникать как в связи с реальностью, так и в связи с ошибочным восприятием реальности или ошибочной оценкой. Последняя может быть связана с ошибкой процедуры или основаниями оценки, утратившими адекватность.

Список використаних джерел

  1. Зарецька О.О. Категорія «ситуація» у технологіях інтелектуальної діяльності // Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання / О.О. Зарецька; за ред. С.Д. Максименка, М. Л. Смульсон. – К., 2009. — Т. 8, Вип. 6 – C. 93-98.
  2. Гартман Н. К основоположению онтологии / Гартман Н. К.; пер. с нем. Ю. В. Медведева; под ред. Д. В. Скляднева. – СПб : Наука, 2003. – 639 с.
  3. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6 тт. / Л.С. Выготский – Т.1. Вопросы теории и истории психологии. – М. : Педагогика, 1982. – 488 с.
  4. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды / Д.Б. Эльконин. – М., 1989. – 560 с.

5. Ухтомский А.А. Доминанта / А.А. Ухтомский. – СПб.: Питер, 2002 – C. 347.

6. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М.М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики: сб. н. тр. – М. : Худож. лит, 1975. – с. 234-407.

  1. Щедровицкий Г. П. Избранные труды / Г. П. Щедровицкий. – М., 1995. – 759 с.
  2. Лефевр В.А. Рефлексия: [Сборник] / Лефевр В.А. – М. : Когито-центр, 2003. – 496 с.
  3. Дубровский В.А. Очерки по общей теории деятельности/ В.А. Дубровский. – М. : ННФ «Институт развития им. Г.П. Щедровицкого», 2011 – 576 с.
  4. Философия: Энциклопедический словарь / под ред. А.А. Ивина. – М. : Гардарики. 2004. – 1072 с.

References transliterated

  1. Zaretska O.O. Kategoriya «sytuatsiya» u tehnologiyah intelektualnoi’ diyalnosti // Aktualni problemy psyhologii': Psyhologichna teorija i tehnologija navchannja / O.O. Zaretska; za red. S.D. Maksymenka, M. L. Smulson. – K., 2009. — T. 8, Vyp. 6 – C. 93-98.
  2. Gartman N. K osnovopolozheniyu ontologii / Gartman N. K.; per. s nem. Yu. V. Medvedeva; pod red. D. V. Sklyadneva. – SPb : Nauka, 2003. – 639 s.
  3. Vygotskiy L.S. Sobranie sochineniy v 6 tt. / L.S. Vygotskij – T.1. Voprosy teorii i istorii psihologii. – M. : Pedagogika, 1982. – 488 s.
  4. Elkonin D.B. Izbrannye psihologicheskie trudy / D.B. Elkonin. – M., 1989. – 560 s.
  5. Uhtomskiy A.A. Dominanta / A.A. Uhtomskiy. – SPb.: Piter, 2002 – C. 347.
  6. Bahtin M.M. Formy vremeni i hronotopa v romane. Ocherki po istoricheskoy poyetike / M.M. Bahtin // Voprosy literatury i estetiki: sb. n. tr. – M. : Hudozh. lit, 1975. – s. 234-407.
  7. Shhedrovickiy G. P. Izbrannye trudy / G. P. Shhedrovickiy. – M., 1995. – 759 s.
  8. Lefevr V.A. Refleksiya: [Sbornik] / Lefevr V.A. – M. : Kogito-centr, 2003. – 496 s.
  9. Dubrovskiy V.A. Ocherki po obshhey teorii deyatelnosti/ V.A. Dubrovskiy. – M. : NNF «Institut razvitiya im. G.P. Shhedrovitskogo», 2011 – 576 s.
  10. Filosofiya: Entsiklopedicheskiy slovar / pod red. A.A. Ivina. – M. : Gardariki. 2004. – 1072 s.

Джерело: http://shk15.ignorik.ru/stati/ponyatijne-pole-situacij-problemnosti-anotaciya-u-statti-rozgl/main.html

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>